Згадую складні часи навчання в інституті мистецтв Суракарти (центральна Ява).
Моєю розрадою був мотоцикл і швидкі етюди з натури на природі острова.
Щодня виїжджала за місто, щоб трохи подихати повітрям (в містах Яви нема чим дихати)
І зупинялася на короткі замальовки.
Вулкани, пальми, океан і безкінечні дороги -- це все було таке загадкове і величне, і я забувала про свої проблеми.
Кілька пензликів та кришечку від туші я втратила в цьому жерлі вулкану: подув вітер і вони туди полетіли. Пройшло вже 8 років, а цей спогад так яскраво і в деталях в мене перед очима. Дим із жерла, тиша, запах.. я одна на краю кратера.. і вони летять вниз, вдаряючись об каміння а відскакуючи, мої улюблені інструменти..
