Usually in this community I share old memories of several years ago. However, today I want to remember a mini-adventure that happened about a month ago.
Let me remind you that I live in a rather deaf village, where there are not many permanent residents. Recently, one of my friends asked: aren't you scared there? No. Once upon a time, when I was left alone to spend the night in the village, it was somehow not very pleasant. But now I feel completely calm. There is no one to be afraid of. Except for myself. Loneliness is a test and at the same time an interesting adventure. But this is not for everyone.
Зазвичай у цій спільноті я ділюся давніми спогадами кількарічної давності. Проте сьогодні хочеться згадати міні пригоду, яка трапилася приблизно місяць тому.
Нагадаю, що я живу у досить глухому селі, де є не так багато постійних жителів. Нещодавно, хтось із друзів запитав, чи мені тут не страшно. Ні. Колись давно, коли я лишалася сама ночувати в селі, то було якось не дуже приємно. Але тепер я відчуваю повний спокій. Тут нема кого боятися. Хіба що себе. Самотність - це випробування і водночас цікава пригода. Але це не для кожного.
About a month ago, I decided to take a walk on my favorite country road near home. I go there to see off the sun so that it can shine on you who live on the other side of the planet.
Traditionally, Vasya appeared from somewhere. It can be a bit like a ghost, because it suddenly appears and disappears. But my story is not about him.
Десь місяць тому я вирішила прогулятися по своїй улюбленій сільській дорозі недалеко від дому. Я ходжу туди проводжати сонце, щоб воно пішло світити вам, хто з іншого боку планети...
Традиційно звідкись з'явився Вася. Ось цим він може трохи і схожий на привида, адже несподівано з'являється і зникає. Та моя історія не про нього.
We went on the road together. A white cross surrounded by beautiful flowers could be seen from afar. We have such crosses called "figures". People put them at crossroads, in the field. It is at this time there are many beautiful flowers. And especially beautiful in the evening light pink damask rose! Its bushes just bloom profusely.
Ми пішли разом по дорозі. Здалеку було видно білий хрест, оточений красивими квітами. У нас такі хрести звуться "фігури". Люди ставили їх на роздоріжжях, у полі. Саме в цю пору тут чимало гарних квітів. А особливо красива у вечірню пору світло рожева дика троянда! Її кущі якраз пишно цвітуть.
Opposite this cross there is an abandoned house. Until recently, a woman sometimes came there, but I personally did not meet anyone here. It's amazing how many different flowers there are! Although the flower garden is overgrown with weeds. Apparently this is the same person who planted flowers near the cross.
The yard is surrounded by a thick metal mesh, but still I managed to take a photo.
Навпроти цього хреста є покинута хата. Ще донедавна туди іноді приїжджала жінка, але я особисто нікого тут не зустрічала. Вражає те, скільки там різних квітів! Хоча квітник і зарослий бур'яном... Мабуть це та сама людина садила квіти біля хреста.
Подвір'я оточене густою металевою сіткою, але все ж мені вдалося зробити фото.
So, the cat and I went back. It takes 3-5 minutes to walk to my house, everything is close. Somewhere in the middle of the road I stopped, because the sun was setting. I looked back at the street where the cross stands. To my surprise, there was an old unknown woman. She was dressed as once very old women in the village. A white thick scarf, a long dark skirt, a shapeless coat also dark in color, and a wooden stick (Remind you, it was the summer and rather warm evening!!!) Grandma stood and looked at me, and I looked at her. The distance between us is about 100-150 or even 200 meters. So I pretended not to see her and admired the sun. Then I glanced in that direction again, the woman was standing. And then she disappeared. I can't say exactly where she went, but definitely not on my way.
Отож, ми з котом пішли назад. До мого дому йти 3-5 хвилин. Десь посередині дороги я зупинилася, адже саме заходило сонце. Я оглянулась на ту вулицю, де хрест. На мій подив, там стояла якась бабуся. Вона була одягнена так, як колись дуже старі жінки в селі. Біла товста хустка, довга темна спідниця, якесь пальто теж темного кольору і дерев'яна палиця. Бабуся стояла і дивилася на мене, а я на неї. Між нами була суттєва відстань, тому я зробила вигляд, що її не бачу і милувалася сонцем. Згодом ще раз кинула оком у ту сторону, жінка стояла. А потім зникла. Я не можу сказати, куди саме вона пішла, але точно не по моїй дорозі.
It wasn't until I got home that I realized that the situation was strange. In that part of the village there are several houses, mostly empty, or inhabited by younger people. I began to remember the old people who lived there. My mother said that they were already dead. And in order to find a rational explanation, we decided that this is one of our relatives who is in a hospital for the elderly in a nearby village. Sometimes she likes to walk in the fields. I did not like this explanation, because it was late, and the distance is quite far, about 2 km. Moreover, if our aunt wanted to return to the hospital, she would have to walk past me on this road. Recently, our ant visited me for a few minutes, because she left the hospital to see her daughter. She said she was not there a month ago.
Аж після повернення додому я зрозуміла, що ситуація дивна. У тій частині села є кілька будинків, переважно пустих, або заселених молодшими людьми. Я почала згадувати старих людей, що там жили. Мама підказала, що вони вже померли. І для того щоб знайти раціональне пояснення, вирішили, що це одна наша родичка, яка лежить у лікарні для старих в сусідньому селі. Іноді вона любить погуляти в полях. Мені це пояснення не подобалось, адже пора була пізня, а відстань досить далека, десь 2 км. Тим паче, якщо наша тітка би хотіла вернутися в лікарню, то мала би пройти біля мене по цій дорозі. Нещодавно ця родичка заходила на кілька хвилин до мене, адже відпросилась із лікарні, щоб провідати доньку. Вона чітко сказала, що не була у тому місці місяць назад. Якщо ж би це була якась приїжджа жінка зі Львова, то очевидно що одяг був би трохи інший.
Unfortunately, my questions have not been answered yet. Who was it? And where did she disappear? To be honest, yesterday walking there again, I intuitively looking for this woman...
На жаль мої питання поки що не знайшли відповідь... Хто це був? І куди зник? Якщо чесно, то вчора прогулюючись там знову, я інтуїтивно шукаю цю жінку...
If you want share your memories join the initiative by @olga.maslievich with a tag #saturdaymemories. See you!!!