A person without dreams (#freewrite, EN-UA)

Lately I am a person without dreams. Basically, I feel ok and even better than ok. Apparently I turned off this button. Yet:)

Останнім часом я є людина без мрій. Ось так. В принципі, почуваюсь норм і навіть краще ніж норм. Але мабуть я виключила цю кнопочку. Поки що:)

IMG_20210924_123813.jpg

Once upon a time I had a dream about a guy, but it was meaningless and unrealizable. Subconsciously, I understood this, but I could not give up the dream, which seemed to give me a feature:)

Колись трохи давніше у мене була мрія про одного хлопця, але вона була безглузда і нездійсненна. Підсвідомо я це розуміла, але не могла відмовитись від мріяння, яке ніби наділяло мене особливістю:) Так, невзвємно закохані це невротики ще ті.

IMG_20210826_185924-01.jpeg

Then I dreamed of quitting my job, divorcing and living in a village where there are almost no people. Imagine these are three dreams with a "not" particle. Don't work. Not to be married. Don't live in the city. But the universe heard:)
I am a happy person, because for the second summer in a row I live in my native villag. Although once it seemed like space! After all: what will people say if a young woman leaves normal life in the city and finds herself in an absolutely deaf village? My parents just laughed at me when I talked about it. So I decided that it is better to be silent about dreams... As I said, then I was helped by a covid and the first quarantine in 2020:))) It's so strange: evil has become good for me.
So, let's remember that sometimes dreams come true in a strange way, not at all as we imagined!

IMG_20210924_123835.jpg

А потім я мріяла кинути свою роботу, розлучитися і пожити в селі, де майже немає людей. Уявіть собі, це три мрії з часткою "не". Не працювати. Не бути одруженою. Не жити у місті. Але Всесвіт почув:)
Я є щаслива людина, адже друге літо підряд живу у рідному селі, хоча колись це здавалося космосом! Адже: що скажуть люди, якщо молода жінка кине нормальне життя у місті і опиниться в абсолютному глухому хуторі? Батьки лише дуже сміялися з мене, коли я говорила про це. Тому я вирішила, що про мрії краще мовчати... Як я вже казала, тоді мені допоміг ковід:) і перший карантин у 2020:))) Ось так дивно: зло стало для мене добром. Отож, пам'ятаймо, що часом мрії збуваються дивним чином, зовсім не так, як ми собі уявляли!

IMG_20210825_125848_246.jpg

However, now I feel that it is time to dream new dreams and set new goals. Yes, it is normal when one day you start calling your dream a goal. Then certain ideas, terms, steps appear... Or at least the first step. It should be so. As Zealand (one of the esoteric authors) says: dreams do not come true. Goals come true! Or a meme from the Internet: run, walk, crawl or at least lie in the direction of the dream. At least something.

IMG_20210707_144711-01.jpeg

Проте зараз я відчуваю, що пора мріяти нові мрії і ставити нові цілі. Так, це нормально, коли в один день ти починаєш називати свою мрію ціллю. Тоді з'являються певні ідеї, терміни, кроки... Або хоча б перший крок. Так має бути. Як каже Зеланд: мрії не збуваються. Або мем з інтернету: біжи, іди, повзи або хоча б лежи у напрямку мрії. Хоч щось.

IMG_20210630_163306-01.jpeg

Believe me, material dreams are easier to realize. Although these are just my thoughts. It seems to me that you can find a better job or raise money for a car or something. Because you can measure money. And you can't measure love. It is elusive. It is not subject to the power of reason. It cannot be planned and divided into stages. If someone doesn't love you, it's almost impossible to change anything. One can only hope for a miracle and the help of the Universe.
As for example in an incurable disease. When doctors wave their hands and say it's a deadly disease. But a person believes and is healed.

IMG_20210924_125138.jpg

Повірте, матеріальні мрії здійснити легше. Хоча це лише мої думки. Мені здається, що можна знайти кращу роботу або зібрати гроші на автомобіль або щось таке. Бо гроші ви можете виміряти. А кохання ні. Воно невловиме. Воно непідвладне силі розуму. Його неможливо спланувати і розбити по етапах. Якщо хтось тебе не любить, то майже неможливо нічого змінити. Можна лише надіятися на чудо і допомогу Всесвіту. Як і наприклад в невиліковний хворобі. Коли лікарі розводять руками і кажуть, що це смертельна хвороба. А людина вірить і виліковується.

IMG_20210924_124835-01.jpeg

I have a friend Nadia who has been in love with one man for several years. They work out in the same gym and are personally acquainted. At first glance, almost nothing changes. The guy keeps his distance, although he is friendly and polite. The friend is courted by others, she is liked by many. But she only dreams about him!
Sometimes she takes certain steps forward and tries to get closer. Well, before this story looked very sad. But now I understand one thing. In matters of love, we can take some small steps. And hope for the help of higher powers. And try to just live your life, being optimistic.

IMG_20210830_184225-01.jpeg

У мене є подруга, яка кілька років закохана в одного чоловіка. Вони займаються в одному спортзалі і є особисто знайомі. На перший погляд, майже нічого не змінюється. Хлопець тримає дистанцію, хоча є привітним і вихованим. До подруги залицяються інші, вона багато кому подобається. Але мріє лише про нього!
Іноді вона робить певні кроки назустріч і намагається наблизитися. Що ж, раніше ця історія виглядала зовсім сумною. Але тепер я розумію одне. У справах кохання ми можемо робити якісь малі кроки. І надіятися на допомогу вищих сил. І старатися просто жити своїм життям, будучи оптимістично налаштованим.

IMG_20210707_144730-01.jpeg

And at the moment I have only bigger or smaller plans and desires, but these is not dreams. Too many of my dreams once turned out to be empty and unworthy. That's why sometimes it's worth living like this. In a certain vacuum, which is also a comfort zone. My motto: let's see. Of course, it's time for me to return to society. But at the moment I don't understand why. And what should I tell people. The city has become alien to me.

А у мене наразі є лише більші чи менші плани і бажання. Надто багато моїх мрій колись виявилися пустими і негідними. Тому іноді варто пожити і так. У певному вакуумі, який водночас є зоною комфорту. Мій девіз: поживем-побачим. Звісно, час мені повертатись у соціум. Але наразі я не розумію, для чого. І що маю сказати людям. Місто стало для мене чужим.

IMG_20210830_171513_632.jpg

Thanks for your reading and commenting! See you:)

P.S. This post was inspired by @nadin-zakrevska and her post, which you can read here.

H2
H3
H4
3 columns
2 columns
1 column
6 Comments